1. Судовий розгляд  цивільних справ місцевими судами (судами загальної юрисдикції).

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини й громадянина захищаються судом. У випадку порушення чи оспорювання права, усяка заінтересована особа може в порядку, встановленому законом, звернутися до суду з вимогою про її захист. Відмова від права звернення до суду недійсна (стаття 4 Цивільного процесуального кодексу України).

Вимог про захист порушеного чи оспореного законом інтересу називається позовом. При порушенні права виникає потреба шукати його захист. Державним органом, який перш за все повинен надати такий захист, є суд. Позов є тим правовим засобом, котрі порушується діяльність суду із захисту порушеного чи оспорюваного права і охоронюваного законом інтересу. Процесуальний порядок, у рамках якого відбувається ця діяльність, носить назву позовного провадження.

Провадження в цивільній справі може бути порушене лише за заявою певної особи ( статті 4 і 5 ЦПК). Зараз, як відомо, цивільний процес грунтується на засадах  змагальності й диспозитивності, а тому особливого значення набуває зміст позовної заяви, на підставі якої порушується справа. Саме змістом заяви визначаються: дії судді при вирішенні питань про прийняття заяви до провадження суду і підготовці справи до судового розгляду, а суду - при розгляді останньої по суті або питань про її підвідомчість і підсудність. Про визначення обставин, які мають значення для її вирішення, про залучення доказів тощо; позиція відповідача, котрий, як і позивач, має право на судовий захист, а для реалізації цього права повинен бути обізнаним із тим, які вимоги до нього заявлені, з яких підстав і якими доказами підтверджуються.

Відповідно до чинного раніше законодавства зміст позовної заяви такого значення не мав, оскільки суд був зобов’язаний за власною ініціативою збирати докази незалежно від посилання на них у позовній заяві або доповнити підстави позову тощо.

Із внесенням змін до процесуального законодавства становище істотним чином змінилося: на сьогодні повноваження обмежені позицією сторін, які одержали можливість повною мірою самостійно розпоряджатися своїми правами і набули обов’язку доказувати в суді свої вимоги і заперечення. Тепер лише від позивача залежить, до кого і з яких підстав заявляти вимогу, а від відповідача – визнавати її повністю або частково чи заперечувати проти позову.